Шановні мої читачі!!! Я продовжую серію власних роздумів-публікацій. Не судіть строго за допущені мною різного роду помилки, зокрема філологічні. Коли б у цьому світі люди тільки так і помилялись – на Землі був би майже «рай» )))
Публікація-роздум №3 Проблеми в системі освіти України
(точка зору пересічного українця):
Освіта - це одна із тих сфер, за яку кожна держава повинна особливо дбати. Адже освічене населення (делегує до влади своїх освічених представників) - це одна з найвагоміших умов розвитку будь-якої країни, запорука її світлого майбутнього. В історії України освіта розвивалась лише ситуативно, залежно від політичної волі правлячого класу чи влади. З утворенням СРСР, а потім з проголошенням незалежності України ситуація в освітній сфері значно покращилася. Проте, на жаль, ми сьогодні не можемо похвалитися високими освітніми стандартами перед іншими країнами цього світу. Хоча ні - все ж стандартами трішки можемо. А ось щодо їх виконання та реалізація на практиці - хотілося б набагато кращого. Сьогодні ми питаємо один одного, - а чому наша Україна не може стати такою ж як інші європейські держави, чому вже 25 років ми не можемо собі обрати достойних державних керманичів та службовців, чому падає життєвий рівень населення, чому наша країна котиться в прірву соціально-економічного хаосу?!! Це тільки найкоротший перелік проблем, які сьогодні стоять перед нашою державою. А причина тут насамперед у тому, що в незалежній Україні у значної частини виборців та їхніх обранців (виборні посадовці) не високий інтелектуальний рівень, мало елементарних знань, несформована або ж взагалі відсутня будь-яка суспільно-політична позиція. Чому ж так? Невже українці не здатні навчатися? Можуть, звісно можуть, багато українців стали відомими в світі людьми! Просто не хочуть (лінь), родичі не змушують, суспільство не зацікавлене в самоосвіті, та й держава про інтелект майбутніх поколінь також не надто дбає. Адже нерозумними людьми значно легше управляти, брехати їм, красти у них, карати їх, переконувати у своїй правоті.
З-поміж безлічі причин, які сприяють неосвіченості населення незалежної України, слід особливо виділити ті, про які всі знають, але чомусь про них мовчать (ці явища не слід вважати загальноприйнятими чи закономірними для освіти України, проте майже кожен із нас так чи інакше зустрічався з ними у своєму житті):
Владні інститути:
- нема політичної волі до реформ, оскільки реформи це завжди великі гроші, ризик, ймовірність втратити посаду, програш на майбутніх виборах, суспільний осуд;
- цілісної реформи в системі освіти України за всю її незалежність ще не було. Були лише ситуативні чи короткотермінові зміни, які потрібні були лише для позначки "+", для певної звітності перед своїми виборцями, картинки для світової спільноти;
- реформи не було, тому що у владних структурах зовсім нема реформаторів або ж їм не дають ефективно працювати;
- так званим реформуванням освіти можновладці заробляють гроші (випуск нових підручників - 11-12 річна школа, програм, робочих зошитів та іншим матеріалів).
Рівень школи:
- Вчитися тепер не модно. А навіщо? Друзі ж не вчаться (не дозволяють задатки; не хочуть вчитися; батьки дадуть, знайдуть чи куплять роботу), батьки не заставляють вчитися (дитина не може вчитися, ще навчиться, знають - роботу і так треба буде купляти), вчителі не вимагають (байдуже, відбувають уроки, не вміють навчати), держава не дбає про інтелектуальний розвиток майбутніх поколінь (є інші проблеми, від нерозумності ще ніхто не помер, неосвіченими легше управляти). Крім того, сучасні дітлахи мають дуже багато непотрібних речей (купили самі чи родичі), які не дають їм вчитися (мобільні, комп’ютери, планшети, телевізори, Інтернет, автомобілі). Дитина вже від малечку знає, що батьки будуть змушені купляти їм студентський квиток а потім роботу, тому школа геть непотрібна.
- Надзвичайно низька роль батьків у навчанні дитини в школі. Мама і тато: вважають, що їхня дитинка найкраща і найрозумніша в світі, не змушують дітей навчатися (щоб часом не перегрузити їх "кволий" організм, ніхто не вчиться, тих знань їм і так не треба буде колись, ВУЗ і роботу потрібно купити) чи займатися собою (зовнішній вигляд, мова, поведінка). Наші діти завжди будуть праві - навіть коли вони не є такі. Батьки, коли вчитель робить зауваження їхній дитині, кажуть - це вчитель якийсь нерозумний, щось хоче в їхнього ангела. Проте вже через кілька років цей ангелочок своїм родичам віддячить - розбоєм, побоями, алкоголізмом, наркоманією, тюрмою та іншими жахливими вчинками.
- Більшість вчителів (із уміннями та знаннями, без них) отримують свою роботу за допомогою грошей (по іншому ще не придумали), які дають хабар районним або обласним начальникам відділів освіти. Якщо це не так, тоді, скажіть будь-ласка, яким принципом послуговуються ці керманичі, коли призначають на роботу тих чи інших осіб, а іншим відмовляють. Кажуть, що нема роботи. Хоча вона є, але тільки для обраних. Можливо під час співбесіди враховують професіоналізм кандидата - ніколи, та хто на нього буде дивитися, коли перед тобою кладуть гроші. Знайомства, родинні зв’язки, направлення згори, хабар - ось за такими критеріями роздають посади вчителів зараз.
- Рівень професійних умінь і навичок вчителя, який отримав свою посаду за допомогою грошей, завжди буде сумнівним. Адже серед дійсно кваліфікованих працівників можуть бути й непрофесіонали, які не вміють виконувати елементарних вчительських обов’язків (заповняти журнали чи робочі програмки, провести звичайний урок вивчення нового матеріалу та ін.). А що потім - учні не вміють розмовляти чи висловлювати свої думки, учні не мають знань, учні шукають собі репетиторів для підготовки до ЗНО. Знаю, що не можна всіх навчити всьому. Так, всьому ж звісно не можна. Але дати дитині елементарні знання із свого предмету можна, хоч щось. Після закінчення школи учні йдуть навчатися у ВУЗи, де вони подекуди не вміють навіть читати і писати, не знають простих азів окремих предметів. Невже вини вчителя тут зовсім нема? Якщо є, тоді чому такі вчителі і досі працюють в школах й інтелектуально калічать наших дітей? Все просто - гроші, знайомства, родинні зв’язки!
- Необ’єктивні та непрофесійні перевірки роботи вчительського штату, які майже завжди вимагають показати не педагогічний рівень то чи іншого вчителя, знання учнів, а хочуть бачити заповненні різними бюрократичними матеріалами папки. Такими своїми діями перевірка копіює свою ж роботу в районі чи області - головне це правильно оформити і подати власну роботу на папері (саме цього й хочуть їхні керманичі на верхньому щаблі влади), а про реальну роботу не буде ніхто вже й питати (адже на папері все написано просто чудово). Так на папері працює вся наша держава! Разом з тим, самі інспектори не завжди адекватно оцінюють роботу вчителів (в наказовій формі вказують значно старшим за себе вчителям як вони мають вести уроки), закривають очі на вагомі недоліки - поспішають на обіднє застілля в столовій школі. Можливо лише для цього вони й приїжджають до шкіл. А звіт по перевірці, та що там звіт - це ж стандартний набір слів і речень, як завжди.
- В українських школах відсутнє профільне навчання. Варто було б вже з 7 класів починати профільне викладання предметів. Вчителі школи, визначивши за успіхами схильність своїх учнів, повинні рекомендувати їм вивчати ті чи інші спеціалізовані предмети (правдиво рекомендувати, не виконувати забаганки батьків щодо їх бачення майбутнього дитини). З 7 по 11 клас учні зможуть вивчати предмети, до яких вони мають задатки і люблять. У підсумку, випускник школи вже буде мати певну профспрямованість та багаж знань. А що тепер - вчать всього багато, що дитині навряд чи знадобиться в її житті. Забивають голови дітей інформацією, яка їм зовсім непотрібна та не цікава. Чому учням не дати те, чого вони хочуть, чим вони колись зможуть заробляти собі на прожиття. Ось, наприклад, як визначити площу певної ділянки землі. Скільки, скажіть будь-ласка, сучасних учнів-випускників це зможуть зробити? Чесно, небагато. Це якщо ділянка у формі квадрата, а якщо квадрат + трикутник чи овал?!
- У багатьох школах оцінки та відношення до дітей залежать від соціального статусу їх родини, посад батьків, кількості грошей та ін. На дітей нижчого та середнього класів звертають менше уваги ніж на дітей із статусних родин, багатих, впливових, відомих. Діти впливових та багатих подають поганий приклад у навчанні та поведінці (менш заможніші копіюють їх поведінку та не хочуть навчатися), дуже часто купляють собі оцінки (в журналах та атестатах), привчають своїх вчителів до багатих подарунків (наступного року ці ж вчителі будуть вимагати подарунків від інших дітей), майже ніколи не представляють школи на олімпіадах чи урочистих засіданнях (честь школи захищають менш впливові) та ін. Проте учням багатих людей все можна. Потім, після закінчення школи, ці розбаловані учні за гроші поступлять у ВУЗи, далі за гроші отримають гарну роботу, потім за гроші стануть депутатами Верховної Ради, далі будуть на свій розсуд керувати нами. Але як, які знання вони мають? Та нема у них жодних знань. То чуму ж ми тепер критикуємо нашу владу? Це ж наші учні, яких ми так добре навчили, яким за гроші ставили оцінки, яких прийняли і випустили за гроші з ВУЗів, за яких за гроші проголосували на виборах. Хіба ж не ми у цьому винні?!! Тоді чому нарікаємо на когось, на себе треба нарікати, на свою нерозумну голову!
- Багатьом школам не вистачає підручників та різних засобів навчання. Проте, наприклад, щороку збільшують бюджет на утримання вищих органів влади. То там гроші завжди є, правда! А забезпечити школи елементарними умовами для навчання не можна? У порівнянні з їхніми офіційними "доходами" це крапля в морі. Обійдуться, завжди обходилися.
Рівень вищих навчальних закладів (окремі пункти вже описані вище):
- окремі викладачі не мають знань та професійних навичок;
- викладачі часто виконують степендіальний план, вимагають або ж беруть гроші за позитивні оцінки, просять купити їхні книжки чи пачки паперу;
- багато викладачів отримують роботу за гроші;
- учні (родичі та школа не зорієнтували) неправильно обирають тип і профіль закладу;
- через куплені екзамени до ВУЗів потрапляють діти, які не принесуть державі жодної користі, а ті, що можуть вчитися самі, не можуть поступити, бо не мають грошей здачі вступних екзаменів чи навчання на платній формі;;
- тепер не модно вчитись, а тому студенти вчаться не для себе, а швидше для своїх батьків (гроші ж заплатили за вступ, бо так всі вчаться, потрібен хоч якийсь диплом)
- недопустиме ставлення викладачів до студентів (зневага до студента; не бачать дійсно обдарованих дітей; хочуть грошей і від тих хто вчиться сам, і від тих, кому оцінки завжди дарували), і навпаки (не повага до викладачів, пропонують гроші за своє незнання предмета, не виконують завдань викладачів)
- студенти платять за оцінки (всі знають скільки і кому, кожен маю свою таксу);
- оцінка залежить від соціального статусу родичів студента;
- безліч непотрібних студентам предметів;
- відсутність роботи після закінчення навчання;
Рівень вищої школи (аспірантура, докторантура)
- без грошей тут вже точно не обійтись, адже платне все: навчання, екзамени, написання роботи, редакція роботи, друк роботи та авторефератів, канцтовари, рецензії.
- значна частина робіт списані з інших (плагіат) чи просто продубльовані;
- члени вчених рад та опоненти не отримують заслуженої винагороди від держави, а тому змушені отримувати винагороду за свою роботу від здобувачів вчених звань;
- швидко видати свою монографію майже нереально, оскільки треба мати знайомих у МОН України.
- спеціалізовані (фахові) наукові праці нікому в Україні не потрібні (хіба тільки тим науковцям, які їх публікують (для реалізації власних прагнень і зацікавлень, для кар’єрного росту, для отримання вченого звання)).
Таким чином, підсумовуючи сказане, слід зазначити, що нашій державі на сьогодні не потрібні розумні люди, які будуть питати у влади чому та для чого так треба було робити, які будуть висловлювати свої думки і позиції, вести з владою дискусії чи дебати, публікувати непотрібну суспільству інформацію про незаконні дії того чи іншого можновладця та ін.
Я навів Вам лише кілька позицій щодо проблем в системі освіти на сучасному процесі становлення державності України. Думаю спеціаліст з даного питання значно більше розповів би Вам про них, та, що ймовірно, відкорегував би мої тези, можливо навіть окремі заперечив. Але, як я вже вказав у заголовку, це є думки пересічних українців, які мною тут були висловлені. Висновки робіть самі!!!