Особливості суспільно-політичного розвитку Польщі (1991–2005 рр.)

Білянський О. В. Особливості суспільно-політичного розвитку Польщі (1991–2005 рр.) / О. В. Білянський // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Рівненський державний гуманітарний університет. Збірник наукових праць. Вип. 20. – Рівне: РДГУ, 2010 – С. 182–185.

Інтелектуальна власність охороняється Законом України!!!

Стаття присвячена проблемі розбудови демократичної моделі державно-політичного розвитку Республіки Польща, її становлення як рівноправного члена європейської спільноти в постсоціалістичний період

Ключові слова: Польща, суспільно-політичний розвиток, демократія, 

Європейська спільнота

Крах командно-адміністративної системи в Польщі на рубежі 80-х – 90-х років ХХ ст. поклав початок тривалому процесу відповідних трансформацій державного устрою та суспільно-політичного життя країни, зміни переорієнтації основних векторів розвитку держави із «прорадянських» на західноєвропейські стандарти демократії, свободи, плюралізму. З огляду на особливо вагомий внесок Польської держави у відновлення геополітичної самостійності та повернення регіону Центрально-Східної Європи до історичних традицій державотворення проблемам суспільно-політичного розвитку Польщі досліджуваного періоду належить особливе місце у сфері наукових інтересів дослідників. 

Актуальність дослідження поглиблюється також можливістю врахування та практичного застосування надбань позитивного досвіду реформування суспільно-політичних інституцій Польщі в державотворчих процесах інших держав, зокрема України, перед якою також нагально стоїть проблема адаптації і трансформації основ суспільно-політичного життя відповідно до європейських стандартів демократії і свободи. 

Відповідно до надзвичайно складного й багатогранного спектру суспільних та політичних процесів, які мали місце в Республіці Польща протягом обраного нами періоду, метою даного дослідження є показ та звернення левової частки уваги на такі основоположні аспекти суспільно-політичного розвитку Польської держави як формування багатопартійності, конституційні та інтеграційні процеси, без ефективного протікання яких неможливо уявити собі жодну сучасну демократичну державу. Досягнення зазначеної мети вимагає від автора виконання наступних завдань:

- визначити особливості еволюції політичної системи держави від гегемонії комуністичної партії до парламентської багатопартійності;

- проаналізувати основні тенденції перебігу конституційного процесу; 

- простежити основні етапи вступу Польщі до Європейської спільноти: 

Хронологічні межі дослідження – 1991-2005 рр. – обумовлені самою проблематикою роботи, що полягає у дослідженні суспільно-політичних процесів в Польщі від нижньої межі – 1991 р., коли 27 жовтня внаслідок перших «демократичних виборів» було започатковано процес структурної трансформації польської державності. Верхня межа – 2005 р. – окреслена у зв’язку з тим, що саме цей рік став знаковим для Республіки Польща у тому плані, що протягом двох місяців (вересень-жовтень) відбулася зміна політичного вектору держави. До влади прийшла націонал-консервативна політична сила – Право і справедливість (ПіС), лідер якої Л. Качинський був обраний Президентом Республіки Польща.

Суспільно-політичний розвиток Польщі досліджуваного періоду – складний і неоднозначний процес, який припадає на етап післяреволюційного розвитку, історично та політично насичений у розумінні перетворення існуючої державної структури відповідно до нових демократичних стандартів. 

Незважаючи на особливу актуальність, варто зауважити, що дослідницькі напрацювання історичної науки у сфері зазначеної проблематики не є настільки ґрунтовними та системними. Попри недостатність серйозних дослідницьких праць, які стосуються обраної нами проблеми, все ж таки можна назвати декілька відомих польських та українських науковців, які досить плідно працюють в даному напрямку. Зокрема, в процесі підготовки даного дослідження були використані праці таких польських науковців, як В. Рошковського [1], П. Вандича [2], М. Валецькі [3]. Не оминули своєю увагою загальних аспектів окресленої проблеми й українські дослідники. Найбільш значущі та дискусійні питання знайшли своє відображення у працях Л. Зашкільняка [4], В. Ярового [5], М. Кріля [6], С. і О. Антонюків [7], П. Кривоцюка [8], І. Поліщука [9], В. Кучера [10].

Одним з основних аспектів процесу становлення демократичної політичної системи Польщі, безперечно, є проблема створення та еволюції багатопартійної парламентської системи як невід’ємного елементу нової державності. Адже саме політичні партії є одним з найважливіших інститутів, який, на думку С. і О. Антонюків, є необхідною складовою, без якої неможливо уявити собі сучасну демократію [7, с. 31]. Відомий фахівець Фонду Конрада Аденауера Й. Тезінг вважав, що «…навряд чи можна уявити собі, що …інші політичні організації могли б краще та дієвіше, ніж партії, представляти інтереси народу» [8, с. 38].

Процес становлення багатопартійної системи у Польщі вперше було узаконено рішеннями «круглого столу» (лютий-квітень 1989 р.), за результатами якого в країні впроваджувався «…розвинутий політичний плюралізм…» [5, с. 344]. Керуючись цими домовленостями відновили легальну діяльність Польська соціалістична партія (ППС) Я. Ліпського, Унія реальної політики (УРП) Я. Корвіна-Мінке, «Солідарность, що бореться» К. Моравєцького, Конфедерація незалежної Польщі (КНП) Л. Мочульського, Християнсько-національне об’єднання (ХНО) В. Хшановського та Ліберально-демократичний конгрес (КЛД) на чолі з Я. Лєвандовським [1, с. 410].

Проте найбільшою популярністю і впливом серед поляків користувалися політичні партії, історія яких коренями сягала ще періоду Польської Народної Республіки (ПНР). До числа останніх слід віднести Соціал-демократію Республіки Польща (СДРП), яку очолив А. Кваснєвський, утворену 30 січня 1990 р. на основі Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП). 16 липні 1991 р. задля розширення своєї соціальної бази СДРП утворила коаліцію «Союз демократичної лівиці» (СЛД), до складу якого увійшли 

28 лівих партій і профспілок [7, с. 31].

На поч 90-х рр. ХХ ст. в таборі Незалежної самоврядної професійної спілки (НСПС) «Солідарності», яка відіграла ключову роль у процесі повернення Польщі до демократії, ширилися дезінтеграційні процеси. На думку П. Вандича, «…якщо спільна боротьба з комунізмом всерйоз об’єднала опозиційні угруповання,… то в ідеологічній боротьбі етос «Солідарності» поступово втрачав своє значення» [2, с. 329]. Зокрема, 2 травня 1990 р. група політиків з оточення Л. Валенси на чолі з Я. Качинським утворили Порозуміння Центр (ПЦ). У відповідь прихильники Т. Мазовецького об’єлналися в Демократичний союз (ДС) [9, с. 39]. 

Захисником прав та інтересів селян стала Польська селянська партія (ПСП), утворена шляхом об’єднання 5 травня 1990 р. Польської селянської парії «Відродження» (ПСП «В») з Польською селянською партією, яку заснували діячі післявоєнної опозиційної партії С. Миколайчика. Новоутворену партію очолив В. Павляк.

Відповідно до угод 1989 р. 28 липня 1990 р. Сейм прийняв закон «про політичні партії», згідно з яким (ст. 4) необхідно було 15 підписів дорослих громадян, щоб утворити і зареєструвати політичну партію [11]. Як наслідок, до кінця жовтня 1990 р. в країні було зареєстровано 154 політичні партії, з яких 111 взяли участь у парламентських виборах 27 жовтня 1991 р., які проходили за новим виборчим законом, ухваленим Національними Зборами 28 червня 

1991 р., що передбачав 5 %-й поріг (ст. 100) для політичних партій [12].

Своє продовження цей нормативний акт отримав в законі про вибори від 28 травня 1993 р., який зберіг 5 %-й поріг для політичних партій (ст. 3) і запровадив 8 %-й – для коаліцій (ст. 4) [13]. На думку О. Майорової «…виборча система 1993 р. вела до зменшення роздробленості, але сейм став, звичайно ж, не таким представницьким» [14, с. 51]. Згідно з офіційними даними тільки 34 виборчих блоки і об’єднання взяли участь у парламентських виборах 19 вересня 1993 р.

Результати голосування засвідчили посилення впливу у суспільстві лівих сил, тому після виборів праві партії вирішили шукати шляхи до об’єднання. В квітні 1994 р. через процес об’єднаня ДС і КЛД була утворена єдина партія – Унія свободи (УС) [7, с. 31]. Подальше зміцнення впливу СЛД змусило праві сили до наступної консолідації. Ініціатива вийшла з боку НСПС «Солідарність». У червні 1996 р. її лідер М. Кшаклєвський утворив блок Акція виборча «Солідарність» (АВС), до якого закликав вступити інші партії, що виникли на базі профоб'єднання.

27 червня 1997 р., напередодні виборів, які констатували збереження тенденції до зниження кількості партій на виборчому і парламентському рівнях, Сейм ухвалив новий закон «про політичні партії», приписи статті 11 якого підвищували вимоги до їх реєстрації. Тепер для того, щоб заснувати партію в Польщі, необхідно було зібрати не менше 1 тис. підписів польських громадян [15]. 

Більшість своїх голосів на виборах 21 вересня 1997 р. виборці віддали коаліції правих сил на чолі з АВС, в таборі якої вже восени 1999 р. з’явилися тріщини, що спричинилося до поразки її лідера М. Кшаклєвського на президентських виборах 5 жовтня 2000 р. [4, с. 687]. Частина діячів останньої разом з М. Плажинським вийшла з об’єднання і 19 січня 2001 р. спільно з А. Ольховським і Д. Туском (ДС) утворили центристську партію – Громадянську платформу (ГП). Брати Я. і Л. Качинські, партія яких (ПЦ) також входила до коаліції з АВС, організували власну націонал-консервативну політичну силу (травень 2001 р.) – Право і справедливість (ПіС) [7, с. 36-37].

Поруч з новими партіями свою діяльність розгортають, як зазначив А. Кваснєвський «…партії протесту» [16]. До числа «протестуючих» політичних сил лідер Польщі відніс «Самооборону» А. Лєппера (заснована ще 10 січня 1992 р.) і Лігу польських родин (ЛПР) (зареєстрована 30.05.2001 р.).

Незважаючи на зміну політичної кон’юктури в країні та появу нових політичних сил, перевагу на виборах 21 вересня 2001 р. до парламенту отримали ліві СЛД та ПСП, за якими розташувалися ГП, ПіС, ЛПР та АВС. Останні, зумівши ефективно використати своє опозиційне становище та відповідну суспільно-політичну ситуацію в державі, вже під час наступних виборів до Національних Зборів 25 вересня 2005 р. здобули перемогу. У жовтні 2005 р. поляки обирали главу держави. При невисокій виборчій явці (51%), незначна більшість (54,04 %) віддала перевагу лідеру ПіС Л. Качинському 

[6, с. 136-137].

Підсумовуючи весь процес становлення багатопартійної системи в Польщі, потрібно зазначити наступне:

· політичні партії в Польщі протягом 90-х рр. ХХ – поч. ХХІ ст. пройшли через період інтенсивних організаційних перетворень, в процесі яких М. Валецькі виділяє гегемонічну, поляризовану, фрагментарну та плюралістичну партійні політичні системи [3, с. 46-48]. Погоджуючись з думкою згаданого дослідника, ми вважаємо, що наступною сходинкою перетворення партійної системи Польщі стала, без сумніву, консолідація основних політичних сил як зліва, так і справа. В процесі останнього центристські ДС і КЛД об’єдналися в УС, праві створили коаліцію АВС, а ліві сили згуртувалися навколо СЛД.

· розвиток багатопартійності відбувався дволінійно: базовими для формування нових політичних структур стали блоки правлячої та опозиційної еліти, між якими, закономірно, існував глибинний ідеологічно-стратегічний розкол, що став вагомим фактором у процесі зародження та розвитку багатопартійності в країні. Наприкінці ХХ ст. в структурі партійної системи Польщі вже чітко виокремилася модель правого та лівого центрів. Самі ж політичні партії зуміли еволюціонувати від необмеженої фрагментарності до ідеологічно-інституційної інтеграції, що було викликано загальними тенденціями сучасного геополітичного простору та, безперечно, сприяло динамізації суспільно-політичного розвитку країни на рубежі нового тисячоліття.

Варто зазначити, що паралельно процесові становлення багатопартійності в Польщі здійснювалася підготовка нової Конституції, яка проявила себе в наступних моментах:

- початки конституційності в Польщі сягають коренями ще кінця 

ХVIII ст., що дало змогу полякам в певній мірі скористатися досвідом минулих поколінь щодо різних можливостей творення Конституційних законів та впровадження їх в життя відповідно до історичної доби, політичних поглядів та переконань;

- поштовхом до відродження конституційної традиції стали рішення «круглого столу» 1989 р., згідно з якими де-факто відбулася декларація її продовження як такої, та закладалося підгрунтя для ефективного перебігу розвитку цього процесу в майбутньому;

- Польща вибрала шлях для створення нової Конституції через схвалення тимчасового Основного Закону, так званої Малої Конституції від 17 жовтня 1992 р., вважаючи, що пізніше прийняття остаточного його варіанту дозволить врахувати всі позитивні надбання перехідного періоду і уникнути помилок; 

Ø наявність конституційно-визначеного порядку та процедури прийняття повної Конституції, чого не було на попередніх історичних етапах творення Польської держави. В даному випадку маються на увазі Конституційні закони від 23 квітня 1992 р. та від 24 квітня 1994 р. про порядок підготовки і ухвалення Конституції Республіки Польща [17; 18]. Тим самим, законодавець, відрегулювавши основні та необхідні аспекти процесу формування фундаментальних законодавчих конституційних норм, унеможливив вплив будь-яких іншорідних чинників на його перебіг;

- кінцевим результатом всіх намагань поляків, пов’язаних з необхідністю укладення нової демократичної Конституції, став прийнятий 2 квітня 1997 р. Національними Зборами основоположний Конституційний Закон [19], визнаний світовою спільнотою як один з найдемократичніших в світі. Саме завдяки підтримці польським суспільством змісту і суті останнього (свідченням цього є референдум 25 травня 1997 р.), беззаперечному підпорядкуванню поляків букві Конституції 1997 р. та дотриманню й виконанню обов’язків, декларованих нею, Республіка Польща займає чільне місце серед високорозвинутих держав світу як в економічному, так і в політичному вимірах. 

З приходом до влади колись опозиційних до комуністичної влади, а тепер вже легітимно обраних на виборах 1991 р. «солідаристських» сил, зазнав змін й вектор зовнішнього курсу держави. Адже з розпадом комуністичної системи в Центрально-Східній Європі створився певний вакуум. І, щоб цей вакуум чимось заповнити, Польща «вирішила повернутися в Європу», тобто інтегруватися в Європейське співтовариство [10, с. 195]. Саме тому на зміну прорадянській орієнтації прийшла переорієнтація міжнародних відносин Польщі на Захід. Поштовхом до зміни пріоритетів зовнішньої політики Польщі 90-х років став почерговий розпад Організації Варшавського договору (ОВД) та Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), членом яких була Польща, внаслідок чого постали питання щодо безпеки держави та інтеграції її економіки в світовий ринок. Тому політичні лідери країни поставили на порядок денний питання входження останньої в НАТО, а потім вже і в ЄС. 

Саме на ґрунті більшої прихильності поляків до військового альянсу виникли погляди, згідно з якими членство в НАТО є більш привабливим для Польщі, ніж членство в ЄС. Зокрема, відомий французький суспільствознавець Ф. Туаль вважає, що «для поляків прагнення до НАТО відсуває на другий план перспективи співробітництва з ЄС. Якщо Польща планує бути в ЄС, то більше через дипломатичну люб'язність до європейців, тоді як її цікавить лише вступ до НАТО в якості повноправного члена» [20, с. 72].

Проте сама пронатовська політика Варшави, активізація якої припала на поч. 90-х рр. ХХ ст., не є чимось несподіваним, позаяк об'єктивно найбільш активним та дійовим інститутом європейської безпеки на сучасному етапі є НАТО, до того ж серед інших структур європейської безпеки Північноатлантичний альянс вирізняється своєю значною військовою потугою та фінансовою могутністю [20, с. 72].

Свої надії на підтримку інтеграційних планів польські дипломати покладали на ФРН і Францію, взаємини з якими розвивалися найбільш успішно. Зокрема 11 квітня 1991 р. Польща підписала Договір про дружбу з Францією, а 17 червня у Бонні була підписана польсько-німецька угода про «добросусідство й дружне співробітництво». Німеччина від самого початку трансформації в Польщі стала фактично промоутером польських інтересів в Європі, головним чином у процесі інтеграції [21, с. 290]. 

Процес набуття членства в згаданих вище міжнародних організаціях аж ніяк не можна назвати простим. Для Польської держави ситуація ускладнювалась ще цілим рядом зовнішніх чинників, зокрема суттєвою протидією зі сторони Російської Федерації. Однак, тим або іншим чином протиріччя поступово вдалося згладити, перешкоди усунути й Польща набула рівноправного членства спершу в Північноатлантичному альянсі (12 березня 1999 р.), а згодом й у Європейському Союзі (1 травня 2004 р.). Значимість цих події для Польщі можна коротко охарактеризувати словами Є. Бара, Надзвичайного і Повноважного Посла РП в Україні, який зазначив, що «наш вступ до НАТО та ЄС є спробою відповісти на питання, як має поводити себе народ в місії, даній йому богом та історією. Це не тільки висновок з аналізу сучасності, а й свідчення відповідальності за майбутнє» [22, с. 57].

Польське суспільство, як показали результати проведеного у 2003 р. всенародного референдуму, в більшості підтримувало євроінтеграційні прагнення держави. Звичайно ж, членство в ЄС не зняло усіх проблем соціально-політичного життя, однак воно підтвердило правильність такого вектору суспільного руху.

Отже, підсумовуючи вище сказане, варто зазначити, що початок ХХІ ст. ознаменувався для Республіки Польща новим, надзвичайно складним та насиченим в політичному розумінні цього слова, етапом суспільно-політичного розвитку. Незважаючи на досить сильні й довготривалі комуністичні традиції, демократія в країні досягла значних успіхів. Зокрема, починаючи ще з 1989 р., бере свій початок процес підготовки нової Конституції Польської держави, яка вступила в дію з 17 жовтня 1997 р. й отримала «статус» однієї з найдемократичніших в світі. Разом з тим, в суспільній думці закріпилися ідеї багатопартійності, налагодився механізм конструктивної співпраці влади та опозиції. Водночас в суспільно-політичних реаліях свою принципову позицію почали відстоювали різноманітні суспільні течії та формації, які до кінця 90-х рр. ХХ ст. перебували лише у ролі спостерігача й опозиції до інших партій, а вже на поч. ХХІ ст. виступили впливовими політичними гравцями. Незмінним залишився зовнішньополітичний курс Польської держави. Близько 15 р. знадобилося польським політичним діячам, щоб на час 1 травня 2004 р. країна виконала та досягла основних принципів і засадничих моментів зовнішньої політики, які знайшли своє відображення в нормативних документах «Основи польської зовнішньої політики» й «Оборонна стратегія Польської Республіки», прийнятих урядом Т. Мазовецького ще на поч. 90-х рр. ХХ ст. 

Список використаних джерел

1. Roszkowski W. Historia Polski (1914-2001) / W. Roszkowski. – Warszawa, 2003. – 496 s. 2. Вандич П. Ціна свободи: Історія Центрально-Східної Европи від Середньовіччя до сьогодення / Пьотр Вандич. – К. : Критика, 2004. – 464 с. 3. Валецькі М. Партійні організації в Польщі (1989 – 1999 рр.) / Марчін Валецькі // «Часопис ПАРЛАМЕНТ». – 2001. – № 5. – С. 46–49. 4. Зашкільняк Л. О. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів / Л. О. Зашкільняк, М. Г. Крикун. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. – 752 с. 5. Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн. ХХ століття ; [підруч. для вищих навч. закл.] / Валерій Яровий. – К. : Ґенеза, 2005. – 816 с. 6. Кріль М. М. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) ; [навч. посібник] / М. М. Кріль. – К. : Знання, 2008. – 284 с. 7. Антонюк С. Політичні партії Польщі: особливості формування та розвитку (1989-2007 рр.) / С. Антонюк, О. Антонюк // Історія. Філософія. – 2007. – № 5. – С. 30–39. 8. Кривоцюк П. Створення партій демократичного типу: світовий досвід та українські реалії / Петро Кривоцюк // Людина і політика. – 2002. – № 5. – С. 37–50. 9. Поліщук І. Нелегкий польський шлях / І. Поліщук // Політика і час. – 2006. – № 6. – С. 37–48. 10. Кучер В. Використання досвіду Польщі в процесі інтеграції України в Європейський Союз / Володимир Кучер // Дух і Літера : Польські студії «спеціальний випуск». – 2008. – № 20. – С. 194–228. 11. Ustawa z dnia 28 lipca 1990 roku. O partiach politycznych // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1990, nr. 54, poz. 312. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19900540312 12. Ustawa z dnia 28 czerwca 1991 roku. Ordynacja wyborcza do Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1991, nr. 59, poz. 252. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/ DetailsServlet?id=WDU19910590252 13. Ustawa z dnia 28 maja 1993 roku. Ordynacja wyborcza do Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1993, nr. 45, poz. 205. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/ DetailsServlet?id=WDU19930450205 14. Майорова О. Н. Эволюция партийной системы в постсоциалистической Польше / О. Н. Майорова // Славяноведение. – 2004. – № 3. – С. 47–58. 15. Ustawa z dnia 27 czerwca 1997 roku. O partiach politycznych // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1997, nr. 98, poz. 604. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19970980604 16. Артушевська Т. Зміни на політичній арені Польщі / Тетяна Артушевська. – Режим доступу: http://postup.brama.com/010925/146_6_2.html 17. Ustawa Konstytucyjna z dnia 23 kwietnia 1992 r. o trybie przygotowania i uchwalenia Konstytucji Rzeczypospolitej Polskiej // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1992, nr. 67, poz. 336 і 337. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19920670336 18. Ustawa konstytucyjna z dnia 22 kwietnia 1994 r. o zmianie ustawy konstytucyjnej o trybie przygotowania i uchwalenia Konstytucji Rzeczypospolitej Polskiej // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1994, nr. 61, poz. 251. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19940610251 19. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1997, nr. 78, poz. 483. – Режим доступу: http://www.sejm.gov.pl/prawo/konst/angielski/kon1.htm 20. Мітрофанова О. Французький підхід до українського і польського чинників в європейському стратегічному просторі / Оксана Мітрофанова // Людина і політика. – 2001. – № 1. – С. 69–74. 21. Газін В. П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 – 2002 роки) ; [навч. посібник] / В. П. Газін, С. А. Копилов. – К. : Либідь, 2004. – 624 с. 22. Україна і Польща після розширення НАТО // Політика і час. – 2000. – № 3–4. – С. 56–71.

Олег Билянский
ОСОБЕННОСТИ ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ ПОЛЬШИ (1991-2005)

Статья посвящена проблеме перестройки демократической модели государственно- политического развития Республики Польша, ее становления как равноправного члена европейского сообщества в постсоциалистический период
Ключевые слова: Польша, общественно-политическое развитие, демократия, Европейское сообщество.

Oleg Bilyanskyy
FEATURES OF THE SOCIAL-AND-POLITICAL DEVELOPMENT OF POLAND (1991-2005)
In this article an author considers the problems of alteration of the Polish state on the democratic principles, analyses the key tendencies and features of the social-and-political development of Poland and way of its becoming as an equal in rights member of European Community in a noted period.
Key words: Poland, social-and-political development, democracy, European Community.