Інтелектуальна власність охороняється Законом України!!!
У статті висвітлено основні тенденції президентських виборів в Польщі
у 1989 р. та 1990 р.
Ключові слова: Польща, Президент, вибори
Актуальність даної теми випливає з можливості врахування країнами світу, а Україною, зокрема, історичного досвіду Республіки Польща щодо відновлення та поетапного становлення демократичних інститутів (в даному випадку – інституту Президента). Необхідність дослідження проблеми посилюється також й надзвичайно великим значенням періоду 1989-1990 рр. для регіону Центрально-Східної Європи загалом, а Польщі зокрема. Оскільки саме в кінці 80-х рр. на поч. 90-х рр. ХХ ст. в цих країнах відбулися революційні зміни, які спричинилися до зміни політичного вектора держави (від комунізму до демократії).
В процесі підготовки даного дослідження були використані праці таких польських науковців, як А. Дудека [1] та В. Рошковського [2]. Не оминули загальних аспектів окресленої проблеми українські й російські дослідники. Найбільш значущі та дискусійні питання знайшли своє відображення у працях Л. Зашкільняка [3], І. Поліщука [4], Ф. Рудича [5] та М. Бухаріна [6] і Ю. Новопашина [7].
«Демократична революція» 1989 р. та компромісні рішення «круглого столу» (лютий-квітень 1989 р.), в Польщі відновили процес становлення демократичних інститутів, в тому числі й традиції Президенства, що стало контрпропозицією влади під час засідань, яка мала на меті «розбавити» висунуті «Солідарністю» вимоги й «сприймалася не інакше як певна гарантія збереження влади комуністів» [5, с. 329]. Передбачалося, що на спільному засіданні Сейму та Сенату главою Польської держави повинен бути обраний представник Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) в особі В. Ярузельського. 7 квітня 1989 р., згідно цього плану та попередніх домовленостей, відбулося надання досить широких повноважень майбутньому главі держави: можливість головування на засіданнях уряду, розпуску парламенту, введення надзвичайного стану, здійснення вирішального впливу на формування оборонної й зовнішньої політики країни [8].
Єдиною перешкодою на шляху досягнення поставленої мети були майбутні парламентські вибори, заплановані на червень 1989 р. Але й тут тогочасна парламентська більшість, враховуючи встановлені під час засідань квоти для усіх партій (60 % – для коаліції ПОРП та її союзників, 5 % – світських християнських об’єднань, 35 % – безпартійних (фактично опозиції) [3, с. 651], була впевнена у своїй перемозі.
Проте за результатами волевиявлення партія влади зазнала поразки і втратила позиції в суспільстві. Розуміючи ситуацію та ставлячи під сумнів своє обрання Національними зборами 30 червня 1989 р., В. Ярузельський відмовляється брати участь у президентських виборах. Крім недовіри до кандидатури генерала з боку окремих членів його ж партії, була відомою також й позиція членів «Солідарності» щодо цього питання. Ще в ході засідань «круглого столу» опозиціонер А. Міхнік заявив, що «підтримка кандидатури В. Ярузельського на посаду Президента означала б і схвалення військового стану, а це для «Солідарності» неприйнятно. Справа не в самій особистості генерала, а в символі. Люди скажуть, що ми продались комуністам» [7, с. 174]. Лідер «Солідарності» та його соратники також не наважилися брати на себе відповідальність за країну й пропонувати свою кандидатуру. «Ми не були готові!» – заявив один із провідних діячів опозиції – Т. Мазовецький [9, с. 15].
Можливим варіантом вирішення даної політичної ситуації стала концепція А. Міхніка, викладена у його статті, опублікованій 3 липня на першій сторінці «Газети Виборчої» під назвою «Ваш президент, наш прем’єр». Основна думка автора зводилася до можливості «союзу демократичної опозиції з реформаторським крилом табору влади», результатом якого було б «порозуміння, згідно з яким, обраним президентом залишається кандидат від ПОРП, а посада прем’єра та можливість формування уряду надається кандидату від «Солідарності»» [1, с. 44].
18 липня, згідно з наведеним вище сценарієм, В. Ярузельський висуває свою кандидатуру на посаду Президента Польщі. Суттєвий вплив на зміну рішення останнього здійснила підтримка його намагань з боку М. Горбачова під час ради ОВД та візит Президента США Д. Буша, який 10-11 липня провів зустрічі з Л. Валенсою та В. Ярузельським. Після зустрічі з останнім лідер США заявив наступне: «зрозумівши, що його відмова висунути свою кандидатуру може спричинитися до жахливої нестабільності в країні, я наполіг, щоб він ще раз обдумав своє рішення» [1, с. 47].
19 липня 1989 р. Національні збори обрали Президентом Польщі В. Ярузельського. У голосуванні брали участь 544 посли і сенатори з 560 членів парламенту (270 – підтримали, 233 – проти, 34 – утрималися, 7 – не проголосували) [2, с. 405]. Вирішальну роль при цьому зіграла значна частина представників від Громадянського парламентського клубу (ГПК), які віддали свої голоси за представника ПОРП. Таким чином, вважає Ю. Новопашин, представники Солідарності не втримавшись від демонстрації власної переваги, зробили своєрідний подарунок із своєї сторони, як переможців [7, с. 184].
Не довго новообраному гаранту Конституції довелося виконувати свої прямі обов’язки, оскільки вже наприкінці січня 1990 р. з політичної арени зійшла ПОРП, яка більше чотирьох десятиліть володіла монополією на владу, оголосивши про свій саморозпуск. Наслідком цого стала втрата політичної підтримки чинного Президента а також фактичний перехід важелів законодавчої та виконавчої влади до представників «Солідарності».
Цим скористався лідер «Солідарності», який, окрім заяви про бажання взяти участь в майбутніх президентських виборах та проведення кампанії по збору підписів під петицією негайної відставки генерала з посади Президента, намагався при будь-якій зустрічі з В. Ярузельським «нагадати», що його перебування на даній посаді добігає кінця. 19 вересня, не бажаючи ще більше загострювати ситуацію в країні, чинний глава держави попросив сейм зменшити тривалість його повноважень [7, с. 185]. Його ініціативу та бажання Л. Валенси стати керманичем Польщі, підтримав примас римо-католицької церкви Ю. Глемп, який 28 вересня організував зустріч найбільш впливових діячів політичної еліти Польщі (27 осіб) [1, с. 109]
Відповідно до проведених переговорів, в ході яких було погоджено подальші заходи щодо оновлення керівництва країни, 22 вересня 1990 р. В. Ярузельський погодився достроково скласти президентські повноваження. У свою чергу парламент 27 вересня 1990 р. вніс відповідні поправки до Конституції Польщі та ухвалив Закон «про вибори Президента Республіки Польща», згідно приписів якого 25 листопада 1989 р., вперше в історії країни, повинні були відбутися вибори Президента Польщі на таких умовах: глава держави повинен обиратися загальним таємним голосуванням усіма виборцями (ст. 4-5) на п’ятирічний термін (ст. 8). Право висувати свою кандидатуру має будь-який громадянин Польщі, який досяг 35-річного віку й користується усіма виборчими правами. Для висунення кандидата на найвищу посаду в державі потрібно було зібрати не менше 100 тис. підписів польських громадян (ст. 40) [10].
2 жовтня 1990 р., після призначення маршалком Сейму майбутніх виборів на 25 листопада, розпочалися передвиборні перегони за участі: Р. Бартотце (Польська селянська партія (ПСП)), В. Цімошевича (Соціал-демократія Республіки Польща (СДРП)), Т. Мазовецького (прем’єр-міністр з 24 серпня 1989 р.), Л. Мочульського (Конфедерація незалежності Польщі (КНП)), С. Тимінського (бізнесмен) і Л. Валенси («Солідарність») [11]. Останній, разом із главою уряду, мав найбільш реальні шанси на перемогу. Зокрема, великі можливості щодо ефективного проведення виборчої кампанії були у Т. Мазовецького, який міг здійснювати вплив на теле і радіокомпанії. Але, як надзвичайно вдало підкреслює А. Дудек, можливості ті, однак, треба було вміти вдало використати, чого, нажаль, пр’ємєр-міністр не зумів. Саме тому його популярність серед поляків стрімко падала. Зокрема, якщо в першій половині жовтня за нього мали намір голосувати 45-50 % потенційних виборців, на початку листопада 30-35 %, то вже під кінець виборчої кампанії тільки 25 % [1, с. 112; 115].
Кампанія ж Л. Валенси була яскравою та динамічною. Його кандидатуру підтримало близько 220 політичних партій та громадських організацій. Замість 100 тис. необхідних для реєстрації кандидата в президенти підписів громадян штаб лідера «Солідарності» надав аж 650 тис. Зміст передвиборчої програми останнього був типово популістським. Він закликав виборців «брати справи у свої руки» та обіцяв «сто мільйонів злотих кожному». Йшлося про доступний кредит на індивідуальну підприємницьку діяльність [6, с. 46]. Незважаючи на масове використання у виборчій кампанії чорного PR та постійні звинувачення кандидатами один одного у минулих «гріхах», згідно опитувань суспільної думки, близько 90 % громадян Польщі надавали цим виборам надзвичайно великого значення для країни в цілому. Дещо менше число опитаних (74 %) вважали майбутні вибори важливими для себе особисто [12]. У даному випадку варто зазначити, що поляки покладали на результати цього волевиявлення великі надії й сподівалися на якісні зміни, які б спричинилися до ефективної розбудови демократії в країні та покращення власного становища.
Результати першого туру голосування 25 листопада 1990 р., в якому взяли участь 60,6 % виборців, стали сенсацією як для виборців, так і для самих кандидатів. Окрім прогнозованої перемоги Л. Валенси, який отримав 39,96 % голосів, найбільшою несподіванкою став неочікувано високий результат (23,1 %) канадського бізнесмена С. Тимінського, який зумів відсунути Т. Мазовецького (18,08 %) на третю позицію [11]. Одну з причин такої значної підтримки поляками представника бізнесу з Канади 27 листопада назвав маршалок Сейму М. Казакєвич в розмові з прем’єр міністром: «…вони хотіли мати когось справді незалежного» [1, с. 124]. У зв’язку з тим, що ніхто з кандидатів не отримав потрібних 50 % голосів, на 9 грудня було заплановано другий тур, напередодні якого прихильники Т. Мазовецького та лідера «Солідарності» об’єдналися в своєму бажанні віддати голоси за колишнього лідера опозиції. У другому турі виборів, при явці до урн 53,4 % виборців, перемогу здобув Л. Валенса, який обійшов свого прямого конкурента, С. Тимінського (25,75 %), набравши 74,25 % голосів [11].
Новообраний Президент наступним чином прокоментував результати волевиявлення: «влада забила гол у свої ворота» [5, с. 329]. Суть цієї думки в тому, що влада, намагаючись зменшити роль опозиційних сил в уряді, після неочікуваних результатів виборів сама виявилася в ролі опозиції.
На думку Ю Новопашина, «…президентські вибори 1990 р. можна вважати крахом політичної моделі, що сформувалася за «круглим столом». Після них Польща повністю змінила державний устрій та вступила на новий етап історичного розвитку [7, с. 185-186]. З поглядом цього дослідника погоджується І. Поліщук, який вважає, що в кінці 1990 р. «відбулася символічна подія для новітньої історії: лідер опозиційного руху «Солідарність» став всенародно обраним главою Польської держави» [4, c. 39].
22 грудня 1990 р. під час інавгурації Президент Польщі в екзилі Р. Качаровський вручив президентські регалії новообраному главі держави (після поразки Польщі у 1939 р. в еміграції були створені вищі органи влади країни, які збереглися й після війни). У своїй інавгураційній промові Л. Валенса проголосив створення ІІІ Речі Посполитої.
Підсумовуючи вище сказане, варто зазначити, що до якісних системних змін, які мали місце у Польщі наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст., спричинилися рішення «круглого столу», на основі яких майже за 2 роки (1989–1990 рр.), в тому числі й шляхом обрання Президента, вдалося перевести суспільно-політичний розвиток країни на нові правові та демократичні рейки. Першим кроком в цьому напрямку стали президентські вибори червня 1989 р., результатом яких стало обрання глави держави (представника ПОРП) в стінах парламенту, а не громадянами країни, як це заведено в більшості країн світу. Незважаючи на це, завдяки плідній співпраці діячів та прихильників «Солідарності», вже наступного року вдалося усунути В. Ярузельського з найвищої посади в державі та призначити нову дату виборів Президента. Саме на вибори 1990 р. польське суспільство покладало надзвичайно великі надії. Тому що вони повинні були стати своєрідним переломним моментом на шляху до омріяної всіма демократії. Оскільки вже з 27 вересня цього ж року саме за громадянами Польщі, а не за парламентом, як було до цього часу, декларовувалося право обирати лідера країни. Результати виборів остаточно легітимізували відмову Польщі від комуністичного минулого та поклали початок новій «демократичній» ері в історії держави. Разом з тим, в ході президентської кампанії 1990 р., вперше стали проявлятися відцентрові рухи в таборі правих сил, що, вже на початку 1991 р. спричинилися до поступового розпаду «Солідарності».
Список використаних джерел
1. Dudek A. Historia polityczna Polski (1989-2005) / A. Dudek. – Kraków : Wydawnictwo ARCANA, 2007. – 535 s. 2. Roszkowski W. Historia Polski (1914-2001) / W. Roszkowski. – Warszawa, 2003. – 496 s. 3. Зашкільняк Л. О. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів / Л. О. Зашкільняк, М. Г. Крикун. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. – 752 с. 4. Поліщук І. Нелегкий польський шлях / І. Поліщук // Політика і час. – 2006. – № 6. – С. 37–48. 5. Політика в особах: Політичне лідерство на постсоціалістичному просторі: національний і регіональний контексти / [за заг. ред. Ф. М. Рудича]. – К. : Парламентське вид-во, 2008. – 352 с. 6. Бухарин Н. И. Польша: десять лет по пути реформ / Н. И. Бухарин, И. С. Синицина, Н. А. Чудакова // Новая и новейшая история. – 2000. – № 4. – С. 38–57. 7. История антикомунистических революций конца ХХ века: Центральная и Юго-Восточная Європа / [отв. ред. Ю. С. Новопашин]; Ин-т славноведения РАН. – М. : Наука, 2007. – 397 с. 8. Ustawa z dnia 7 kwietnia 1989 r. o zmianie Konstytucji PRL // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1989, nr. 19, poz. 101. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19890190101 9. Мазовецкий Т. Польша: снова дебют / Тадеуш Мазовецкий // Литературная газета. – 1989. – № 41. – С. 15. 10. Ustawa z dnia 27 września 1990 r. o wyborze Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1990, nr. 67, poz. 398. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19900670398 11. Summary of the 9 December 1990 Polish presidential election results. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Polish_presidential_election,_1990 12. Zainteresowanie wyborami a poziom poparcia dla kandydatów w wyborach prezydenckich. – Warszawa : Centrum Badanіa Opіnіa Społecznej, wrzesień 2000. – Режим доступу: http://www.cbos.pl/SPISKOM.POL/ 2000/K_131_00.PDF
Oleg Bilyanskyy
GENERAL TENDENCIES OF PRESIDENTIAL CAMPAIGNS IN POLAND IN 1989–1990
In the article it analysed the basic tendencies of presidential election in Poland in 1989 and in 1990
Key words: Poland, President, election.
Олег Билянский
ОБЩИЕ ТЕНДЕНЦИИ ПРЕЗИДЕНТСКИХ КАМПАНИЙ В ПОЛЬШЕ (1989–1990 ГГ.)
В статье проанализированы основные тенденции президентских выборов
в Польше в 1989 г. и в 1990 г.
Ключевые слова: Польша, Президент, выборы.