Інтелектуальна власність охороняється Законом України!!!
У статті проаналізовано історичні передумови та основні тенденції процесу інтеграції Республіки Польща до Північноатлантичного Альянсу
Ключові слова: Польща, інтеграція, НАТО, міжнародні відносини
Актуальність даної теми випливає з надзвичайно важливого значення та місця інтеграційних процесів у зовнішньополітичній діяльності усіх держав на сучасному етапі історичного розвитку. Найбільшою мірою це стосується спроб утворення системи колективної безпеки в світі, яка була б запорукою та важелем стримування, врегулювання певних протиріч між країнами й забезпечувала ефективну діяльність провідних демократичних інститутів як на внутрішньодержавному, так і на міждержавному рівнях. Окрему й не менш важливу позицію у даних відносинах займають країни Центрально-Східної Європи (ЦСЄ), які, зважаючи на своє вигідне геополітичне становище і майже півсторічне перебування у фарватері Радянського Союзу, становлять своєрідну «арену» для поширення і розгортання різноманітних дипломатично-інтеграційних намагань й пропозицій певних країн та військово-економічних міждержавних утворень (в даному випадку мається на увазі НАТО). Серед держав ЦСЄ свою не менш вагому роль у розбудові та посиленні структур останніх виконує Республіка Польща (РП), яка, як і інші країни цього регіону, де-факто після вступу радянської армії на її територію у липні 1944 р., а де-юре з прийняттям Конституції 1952 р., знаходилася під твердою рукою керманичів СРСР. Не оминула цю країну також й участь в Організації Варшавського договору (ОВД) та Раді Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), організованих Радянським Союзом для своїх власних потреб як в економічному, так і у військовому аспектах. Проте, вже наприкінці 80-х рр.. ХХ ст. в регіоні ЦСЄ відбуваються революційні перетворення, які спричинилися до кардинальної зміни зовнішньополітичного вектору окремих держав, в тому числі і Польщі. Саме тому для більш цілісного розуміння цих процесів надзвичайно важливим є здійснення всеохоплюючого аналізу усіх внутрішньо та зовнішньополітичних факторів, які вплинули на переорієнтацію основних поглядів політичної еліти Польщі з прорадянських на західні критерії демократії. Для цього були визначені відповідні хронологічні рамки, які охоплюють період між квітнем 1989 р., коли завершилися засідання «круглого столу» в Польщі, та груднем 1991 р., місяцем, який ознаменував початок нової ери в міжнародних відносинах (31 грудня з карти світу зник СРСР). Адже саме в цей історичний період і були сформовані основні критерії зовнішньої політики держави, які й визначили майбутні інтереси країни на міжнародній арені. Відповідно до зазначеної вище мети, нашим основним завданням є аналіз внутрішньополітичної ситуації в Польщі й відповідних зовнішніх факторів в регіоні ЦСЄ протягом обраного періоду та їх відповідний вплив щодо зміни становища країни на міжнародній арені.
У 1980 р. внаслідок підняття цін на м’ясо (1 липня), в Польщі розпочинаються масові страйки робітників на підприємствах. Свою підтримку останнім надала опозиція в особі новоутвореної профспілки «Солідарність» (зареєстрована у вересні 1980 р.), діяльність якої не вдалося призупинити навіть введенням владою військового стану (грудень 1981 р. – липень 1983 р.). А вже в кінці 80-х рр. комуністична еліта країни (Польська об’єднана робітнича партія (ПОРП)), відчувши свою слабкість та неможливість здійснення подальшого тотального контролю над суспільно-політичним життям поляків, дозволила опозиції перебрати на себе часткове управління країною. Останнє стало можливим завдяки переговорам між владою та опозицією за «круглим столом» (6 лютого – 5 квітня 1989 р.), в ході якого були закладені основи нового демократичного ладу Польської держави.
Згідно даних рішень, 19 липня 1989 р. Національні Збори обрали Президентом Польщі генерала В. Ярузельського (ПОРП), в інтереси якого, як представника комуністичних поглядів, входило подальше посилення зв’язків країни з СРСР. Дане бачення цієї проблеми отримало відповідні зміни із вступом у серпні цього ж року на посаду прем’єр-міністра Польщі однієї з найавторитетніших на той час постатей «Солідарності» – Т. Мазовецького. Новий глава уряду готовий був переглянути усі зовнішньополітичні вектори РП, свідченням чого є підготовлена його помічниками і затверджена вже пізніше парламентом (1992 р.) доктрина про «Основи польської зовнішньої політики» та «Оборонна стратегія Польської Республіки». Але, як це завжди трапляється в середовищі представників різних гілок влади, не все залежить від однієї людини. Адже, відповідно до згаданих вище домовленостей, в руках комуністів залишалися міністерства оборони та внутрішніх справ, вагому підтримку яким, із ще досить широкими на даний період повноваженнями, надавав глава держави. Ситуацію кардинально змінили результати президентських (грудень 1990 р.) та наступних парламентських виборів (27 жовтня 1991 р.), які засвідчили перемогу представників правих сил в особі Л. Валенси та Демократичного Союзу відповідно. Останні, у своїх програмних документах, зовсім не приховували прихильності до такого військово потужного й важливого для поляків у розумінні власної безпеки союзу як НАТО.
Поряд із такими складними та насиченими в політичному розумінні внутрішньодержавними процесами, склалися надзвичайно сприятливі зовнішні фактори для Польщі у питанні зміни існуючої та становлення й посилення нової позиції країни на міжнародній арені.
Насамперед, варто згадати те, що Польська держава була не єдиною із сателітів СРСР, якій вже настільки набридло власне становище (фактичне підданство), що суспільні маси вирішили відкрито виступити проти такого стану речей. Тому, слід відмітити, що РП була не єдиною у своєму протистоянні комуністичній ідеології, а окремі революційні події мали місце також і в інших країнах регіону ЦСЄ (Чехословаччині (17-27 листопада 1989 р.), Румунії (15-25 грудня 1989 р.), Болгарії (10 листопада 1989 р.) і т. д.).
Згадані трансформаційні зрушення у регіоні ЦСЄ спричинилися до глибоких змін у відносинах між Сходом та Заходом та у міжнародних відносинах в цілому. Нова влада майже незалежних від Радянського Союзу країн, в тому числі й Польщі, почала все більше звертати погляди на високо розвинуті держави Європи (Франція, Німеччина) та Америки (США).
Початково Польща не декларувала прагнення набуття членства у світових організаціях, зокрема в НАТО. З огляду на досить суперечливі й сумнівні політичні зміни в РП, Захід також поки що не нав’язував власну політику.
Найвагомішою причиною, яка й гальмувала весь процес співпраці НАТО і Польщі, як і протягом всієї др. пол. ХХ ст., був СРСР, війська якого перебували на території країни аж до 1993 р. Разом з тим потрібно зазначити. що вже під кінець 80-х рр. у політиці останнього відбуваються суттєві зрушення, спричинені приходом до влади у 1985 р. представника нової комуністичної еліти – М. Горбачова. Новий лідер КПРС пропонував будувати всі стосунки між державами Європи, виходячи з ідеї про «спільний дім», і ставив завдання подолання розколу регіону на дві частини, який тут склався історично. У зв’язку з цим він заявив про готовність СРСР переглянути свої взаємовідносини з соціалістичними країнами Східної Європи в бік забезпечення рівноправних стосунків, котрі б виключали не лише утиски з боку Радянського Союзу, а й односторонню радянську гегемонію. Принципове значення в цьому плані мала відмова від «доктрини Брежнєва», що виправдовувала пряме, в тому числі військове, втручання у справи країн, котрі входили до сфери радянського впливу. Адже після 1989 р. лідери ортодоксальних комуністичних режимів стали пропонувати силою повернути ПОРП керівну роль у Польщі. Виступ М. Горбачова в Раді Європи 6 липня 1989 р. остаточно підвів риску під цим питанням. «Будь-яке втручання у внутрішні справи, - заявив він, - будь-які спроби обмежити суверенітет держав – як друзів і союзників, так і кого б то не було – недопустимі» [1, с. 43]. А вже в грудні 1989 р., під час зустрічі з Президентом США Дж. Бушем на Мальті Горбачов заявив: «Доктрина Брежнєва мертва» [1, с. 144]. Саме ці слова радянського керівника ознаменували «відмову» СРСР від Східної Європи та спричинилися до поступового розпаду країни-флагмана комунізму. Свідченням цього є «відпадання» від Кремля союзних республік. Зокрема 02. 02. 1990 р. – свою незалежність проголосила Естонія, 04. 03. 1990 р. – Латвія і 11. 03. 1990 р. – Литва. На шлях побудови власної правової держави ступила і Україна, парламент якої 16 липня 1990 р. (355 голосів – «за», 4 – «проти») ухвалив Декларацію про державний суверенітет [2, с. 201].
Поряд із процесом поетапного усунення СРСР з міжнародної політики, позитивний результат чого був би надзвичайно необхідний усім його сателітам, відбувалося становлення та налагодження відносин між країнами, які в недалекому минулому вирішили покинути ряди прихильників радянської політики. Формальним початком багатосторонньої співпраці в рамках регіону ЦСЄ можна вважати підписання президентами Угорщини, Польщі і Чехословаччини 15 лютого 1991 р. в угорському містечку Вишеград «Декларації про співпрацю». У ній виражалося прагнення сторін інтенсифікувати зв'язки в політичній, економічній, оборонній і суспільно-культурній областях та координувати їх з діяльністю європейських інститутів. А вже під час зустрічі 5-6 жовтня 1991 р. в м. Кракові президенти цих країн оголосили про бажання брати участь в діяльності НАТО, прагнучи дістати рівні можливості для всіх європейських країн в питаннях забезпечення безпеки [3].
Процес відновлення минулих та пошук нових шляхів інтеграції Польщі до світової спільноти на посткомуністичних країнах не обмежився. Саме це і стало наступною своєрідною сходинкою на шляху наближення до структур НАТО. Проблема була в тому, що у РП не було договору про дружбу та співробітництво з Німеччиною, однією з провідних країн цього військового блоку. Тому, починаючи з договору про співробітництво 1990 р. та про «добросусідство й дружне співробітництво» 17 червня 1991 р. з Німеччиною, остання зробилася фактично промоутером польських інтересів в Європі, головним чином у процесі інтеграції [4, с. 290]. Окрім врегулювання окремих спірних питань між згаданими країнами, дані домовленості ознаменували також і «відхід» Польщі від свого головного партнера на міжнародній арені в особі Франції, яка категорично відмовлялася піднімати питання набуття колишніми комуністичними республіками тісних зв’язків з НАТО. У свою чергу Німеччина прагнула до розширення альянсу з метою пересунути на Схід кордон нестабільності, який досить довгий час проходив по спільному з Польщею ребежі.
Незважаючи на всі інтеграційні намагання польської влади та відповідні міждержавні договори, сам процес можливого майбутнього набуття членства у найвпливовішому військовому блоці, не мав реального продовження. Адже поки існував СРСР як один із світових геополітичних центрів, а також ОВД та РЕВ, як міжнародні організації, до утворення яких найбільше зусиль приклали лідери КПРС, не могло і бути мови про будь-які відносини з іншими впливовими світовими об’єднаннями. Зокрема, ще в грудні 1990 р., пам’ятаючи про приналежність РП до структур ОВД та РЕВ, міністр зовнішньої політики К. Скубішевський зазначив, що «членство Польщі в НАТО не входить в наші інтереси». Разом з тим, ще досить суперечливу позицію тогочасної польської політичної еліти на рахунок даного питання вдало охарактеризував прем'єр-міністр Т. Мазовецький, який ще 7 червня 1990 р. на московській зустрічі Консультативного Комітету ОВД підкреслив, що «до часу створення та укріплення системи безпеки в Європі Варшавська Система повинна існувати…» [5, с. 173]. Остання заява випливала з майбутніх гарантій безпеки для Польщі, запорукою якої протягом 80-х ХХ ст. залишався Радянський Союз.
Ситуація кардинально помінялася коли в дуже короткий проміжок часу (27 червня – 1 липня 1991 р.) були послідовно ліквідовані усі об’єднання «держав-друзів» СРСР. Останні події певною мірою спричинилися до наступного краху радянської тоталітарної машини. Процес відокремлення дружніх республік отримав своє продовження. Зокрема, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України (346 голосів – «за») прийняла «Акт незалежності України», а вже 1 грудня 1991 р. на Всенародному референдумі 90,35 % громадян України підтвердили даний Акт. 8 грудня 1991 р. відбулася подія світового значення. У Біловезькій Пущі відбулися переговори лідерів Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин) та України (Л. Кравчук), в ході яких було прийнято рішення про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД) замість СРСР і денонсацію союзного договору 1922 р. [2, с. 205-207].
Такий перебіг подій звичайно вітався у Польщі. Новоутворений правий уряд Я. Ольшевського ухвалив програму дій, які мали на меті чітку інтеграцію Польщі з НАТО та Європейською Співдружністю. Окрім цього було вирішено, що політичні, економічні і, перш за все, інтереси національної безпеки РП повинні бути тісно зв'язані саме із Заходом. Відповідно до нової ситуації на міжнародній арені, із трибуни К. Скубішевського пролунали наступні слова: «Північноатлантичний союз повинен стати одним із каталізаторів процесу формування загальноєвропейської безпеки, обіпертого на співпрацю. Польський уряд вже давно прагнув в своїй політиці до того, щоб Союз не залишався байдужим до безпеки європейських просторів, незв’язаних північноатлантичним договором, а особливо нашого регіону» [5, с. 179]. Ще до кінця 1991 р. інтеграційні інтереси Польщі були втілені внаслідок набуття нею членства (20 грудня 1991 р.) у Північноатлантичній Раді Співпраці.
Проаналізувавши та окресливши всю повноту даної проблеми, ми прийшли до висновків, що основні тенденції процесу інтеграції Польщі до структур НАТО у 1989–1991 рр. зводилися до сукупності окремих найбільш значущих факторів, які умовно можна поділити на внутрішні та зовнішні. До перших, які й стали в основі усіх революційних перетворень в державі й спричинилися до поступового набуття членства в альянсі у майбутньому, слід віднести позитивно налаштоване на демократичні зміни польське суспільство, домовленості між владою та опозицією за «круглим столом» та закріплення окремих владних структур за лідерами правих сил і їх відповідне бажання до перегляду доктрини зовнішньої політики Польщі.
Проте, найбільший вплив на звернення поглядів Польської держави на Захід, та водночас будучи своєрідною «опорою» для її інтеграційних інтересів в бік НАТО, були зовнішні чинники, які в повній мірі проявили себе в обраний нами період. Окрім революційних подій у країнах-сусідах та початку формування договірної бази із провідними європейськими державами, найбільшою мірою спричинився та наче «примушував» до все більш активної міжнародної діяльності РП поступовий розпад та ліквідація Радянського Союзу, який був своєрідним гарантом безпеки Польської держави, та його «дітей» – ОВД та РЕВ. Із зникненням з карти світу останнього, поляки разом з іншими країнами цього регіону, переорієнтувалися на співпрацю з НАТО – саме ця організація, на їх думку, може забезпечити їхню власну безпеку.
Враховуючи сказане вище, також слід зазначити, що окремою особливістю польського суспільства, яка найяскравіше продемонструвала його характер та відношення до світових інтеграційних процесів є його «європейська приналежність», яка, попри майже півстолітнє перебування Польщі під пильним «наглядом» СРСР, була збережена у своїй істинній європейсько-польській ментальності і на поч. 90-х рр. ХХ ст. повною мірою себе проявила.
Список використаних джерел
1. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980–2000 роки) ; [підручник] / Гайдуков Л. Ф., Кремень В. Г., Губерський Л. В. та ін. – К. : Либідь, 2001. 624 с. 2. Мітягін В. Ю. УСЕ. Історія України: довідник / В. Ю. Мітягін ; за редакцією С. В. Кульчицького. – К. : Видавництво «Майстер клас», 2009-2010. – 240 с. 3. Вишеградська група. – Режим доступу: http://kimo.univ.kiev.ua/ 4. Газін В. П. Новітня історія країн Європи та Америки (1945 – 2002 роки) ; [навч. посібник] / В. П. Газін, С. А. Копилов. – К. : Либідь, 2004. – 624 с. 5. Grodzki R. Polska polityka zagraniczna w XX i XXI wieku. Główne kierunki – Fakty – Ludzie – Wydarzenia / R. Grodzki ; redakcja B. Borszewska. – W. : Wydawnictwo Replika, 2009. – 332 s.
Oleg Bilyanskyy
Historical pre-conditions of integration of Republic are Poland to the structures of NATO in 1989 – 1991
In the article it analysed basic tendencies and historical pre-conditions of process of integration of Republic are Poland in NATO
Key words: Poland, integration, NATO, international relations
Historical pre-conditions of integration of Republic are Poland to the structures of NATO in 1989 – 1991
In the article it analysed basic tendencies and historical pre-conditions of process of integration of Republic are Poland in NATO
Key words: Poland, integration, NATO, international relations