Білянський О. В. Президентські вибори у Республіці Польща 1995 р.: політичний та суспільний аспекти / О. В. Білянський // Університет. Історико-філософський журнал / Гол. ред. Ю. М. Алексєєв. – Київ: Вид-во Київського славістичного університету. – 2011. – № 6. – С. 111–117.
Інтелектуальна власність охороняється Законом України!!!
У статті проаналізовано політичну ситуацію у Польщі під час виборів Президента 1995 р. та окреслено відповідну суспільну реакцію на події даної президентської виборчої кампанії
Ключові слова: Польща, Президент, вибори, електорат
Актуальність даної теми випливає насамперед з можливості врахування країнами світу, а Україною, зокрема, історичного досвіду Республіки Польща щодо відновлення та поетапного становлення демократичних інститутів (в даному випадку – інституту Президента). Слід також відзначити особливу роль самого процесу обрання глави держави для будь-якого суспільства-нації зокрема, а світової спільноти загалом. Для розуміння цього потрібно лише згадати ту велику увагу міжнародних спостерігачів до таких виборчих процесів. У випадку Польщі президентські вибори 1995 р. повинні були стати також і відповіддю на два надзвичайно важливі для країни питання: чи відбудуться вони (вибори) згідно попередніх домовленостей «Круглого столу» 1989 р., приписів «Малої Конституції» 1992 р. та інших нормативних актів, ознаменувавши при цьому наступний розвиток демократії в державі; а також, якою була відповідь польського суспільства на внутрішню та зовнішню політику правих сил в особі чинного Президента Л. Валенси.
Відповідно до наведених вище невирішених моментів даної проблеми, основна мета і завдання нашого дослідження зводяться до всебічного абстрактного розгляду та глибокого історичного аналізу усіх суспільно-політичних факторів, які мали місце у Польщі протягом 1995 р., та їх безпосереднього впливу на обрання поляками глави своєї держави протягом двох турів виборів (5 і 19 листопада 1995 р.).
У процесі підготовки даного дослідження були використані праці таких польських науковців, як А. Дудека [1], В. Рошковського [2] та Н. Дейвіса [3]. Не оминули загальних аспектів окресленої проблеми українські і російські дослідники. Найбільш значущі та дискусійні питання знайшли своє відображення у працях Л. Зашкільняка [4], І. Поліщука [5], М. Бухаріна [6], О. Майорової [7]. Базовим джерелем для з’ясування ставлення польського суспільства до президентської кампанії як такої та здійснення конституційного обов’язку громадянина власної країни (права обирати), є звіт Центру вивчення суспільної думки (ЦВСД) в Польщі [8].
У лютому-квітні 1989 р. в Польщі проходили переговори між владою та опозицією за «Круглим столом». Результатом останніх стали «Позиції», які мали відрегламентувати головні сфери суспільно-політичного життя країни. Згідно їх приписів у Республіці Польща (РП), поруч із поступовим відновленням пріоритетних демократичних інститутів, поновився також й процес відродження інституту Президентства, законодавчо врегульований Законом про вибори Президента РП від 27 вересня 1990 р. [9]. Згідно його норм та попередніх переговорів 19 липня 1989 р. на засіданні Національних Зборів представника комуністичної Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП) В. Ярузельського обрали главою держави. Незважаючи на відчутну суспільну підтримку колишньої опозиційної сили в особі «Солідарності», яка в додаток протягом червня-липня 1989 р. зуміла отримати перемогу, хоч і не повну, на парламентських виборах, здобувши при цьому крісло прем’єр-міністра (Т. Мазовецький), вплив представників прорадянського комуністичного спрямування був ще досить відчутним. Ситуацію кардинально поміняли результати президентських (грудень 1990 р.) та наступних парламентських виборів (27 жовтня 1991 р.), які засвідчили перемогу кандидатів від правих сил в особі Л. Валенси та Демократичного Союзу відповідно. Саме із цих двох подій в історії Польщі й розпочинається становлення та вдосконалення демократичних інститутів, із притаманними для будь-якої політичній системи ознаками політичної кризи, проблемами розподілу повноважень між гілками влади, розбіжностями у поглядах політичної еліти, домовленостями та компромісами, партійними проблемами та наступною еволюцією системи.
Починаючи із січня 1995 р. в епіцентрі всього суспільно-політичного життя Польської держави знаходилися вибори глави держави, призначені на 5 листопада. Оцінюючи період діяльності чинного Президента (Л. Валенси), слід звернути увагу на його своєрідність та відносну суперечливість. Схожої думки дотримується більшість дослідників новітньої історії Польщі, суть якої зводиться до чітко сформованої тези журналістки А. Кублік, яка вважає, що саме «…Л. Валенса довів країну до поділів, сварок та політичних авантюр, …постійно паралізував діяльність уряду, атакував громадське телебачення, робив спроби підпорядкувати собі військо та спецслужби, …свою канцелярію він перетворив на двір, де працювали ті, хто в найбільшій мірі опанував мистецтво підлабузництва» [10, с. 7].
У статті даного працівника ЗМІ поряд із критичними зауваженнями присутні також й позитивні нотки на адресу керівника держави: «…п’ятирічний термін його президентського правління – це також часи розвитку ринкової економіки та послідовного руху в бік Європейського союзу та НАТО й збереження холоднокровності під час кризи, в так звану «ніч портфелів» у кінці 1992 р. Валенса взяв тоді кермо в свої руки і повалив кабінет Я. Ольшевського» [10, с. 7].
У більш позитивному спектрі час перебування на посаді Президента Польщі лідера «Солідарності» оцінюють такі російські історики як М. Бухарін, І. Сініцина та Н. Чудакова, які вважають, що «..він [Л. Валенса] (вст. – О. Б.) був фактором, який стабілізував державу. Політичні противники звинувачували його в авторитарних методах. Але він ніколи не переступав межу демократії. Його «недемократичні кроки» заставляли рухатися політиків та державні інститути, що в кінцевому підсумку забезпечило розвиток демократії» [6, с. 50].
Навесні 1995 р. більшість політичних партій провели свої з’їзди, в ході яких були висунуті кандидатури найвпливовіших діячів на президентський пост. Зокрема, 13 березня на з’їзді Соціал-демократії Республіки Польща (СДРП) єдиним кандидатом на посаду президента від партії, особу якого підтримали 296 членів із 300 присутніх, став А. Кваснєвський. Головний конкурент останнього у цій передвиборчій кампанії Л. Валенса, розуміючи свою нікчемну підтримку та маючи надію, що власні наступні дії як Президента ще змінять ставлення поляків до його особи, довго зволікав із прийняттям рішення про балотування [2, с. 434].
Претендентами на найвищу державну посаду виступили 30 осіб, котрі зобов’язувалися підтвердити свої права на участь у виборчих перегонах шляхом пред’явлення заявок, підкріплених 100 тис. підписів поляків. У кінцевому результаті Державна виборча комісія зареєструвала тільки 17 кандидатів, з яких найбільш реальні шанси на перемогу мали Я. Куронь (Унія Свободи (УС)), А. Кваснєвський (СДРП), В. Павляк (Польська селянська партія (ПСП)) та Л. Валенса (користувався підтримкою лише окремих правих партій). У ході кампанії три претенденти зняли свої кандидатури на користь останнього і один – Я. Ольшевського. Остаточно у виборах взяло участь 13 представників різних політичних векторів [4, с. 680].
Перед тим як перейти до аналізу найбільш вагомих аспектів передвиборчих кампаній лідера СДРП (16 липня 1991 р. дана політична партія очолила коаліцію лівих сил у Польщі – Союз демократичної лівиці (СЛД)) та чинного Президента, потрібно згадати, що програмні засади їхніх головних конкурентів були досить різновекторними та в основному орієнтувалися переважно на вже усталену аудиторію своїх прихильників.
У свою чергу А. Кваснєвський частково змінив власну програму та вдосконалив методи ведення «боротьби» за високі посади в державі. Свідченням цього є обрання його командою досить оригінальної виборчої формули – «ми з народом» і гасла «Виберемо майбутнє», за допомогою яких він зробив собі імідж єдиного кандидата в президенти від сил лівого спрямування. Підкріпивши це все масовим використанням голубого кольору при підготовці більшості передвиборчих матеріалів та виборчих газет, яким до цього моменту не послуговувалася жодна політична сила лівого спрямування, лідер СЛД зумів схилити на свою сторону молодь та парирувати звинувачення Л. Валенси у намаганні повернутися в тоталітарне минуле [1, с. 10].
Не забула команда А. Кваснєвського також й про збільшення своїх потенційних виборців за рахунок прихильників центристських та правих поглядів. Попри цікаві програмні засади, довіру останніх вдалося завоювати успіхами та загальним покращенням соціально-економічної ситуації в Польщі, яких вдалося досягнути завдяки ефективній діяльності коаліції СЛД-ПСП, а також конструктивній роботі Конституційної комісії під пильним наглядом керманича СЛД.
Стосовно ж одного з творців «демократичної революції» – Л. Валенси, то він, вступивши у передвиборчі змагання, не користуючись вагомою суспільною підтримкою, все ж таки спромігся згуртувати на деякий час навколо своєї кандидатури конгломерат політичних сил, які вийшли із «Солідарності». Передвиборче гасло: «Кандидатів багато – Лех Валенса один» повною мірою характеризувало жорсткий стиль кампанії останнього. Загалом команда чинного на той момент Президента Польщі обрала найпростішу для себе стратегію – «ліквідації комуністичної загрози» [5, с. 41]. Програмна платформа даного кандидата, крім різкої антиросійської риторики, ґрунтувалася на ідеї конфронтації з лівим табором в особі коаліції СЛД, що начебто прагнула реставрувати комуністичний режим у Польщі.
5 листопада 1995 р. відбувся перший тур виборів, у якому взяли участь 64,7 % виборців. За жодного з кандидатів не було віддано необхідних 50 % плюс один голос. Перше місце посів кандидат від СЛД А. Кваснєвський (35,11 %), друге – Л. Валенса (33,11 %), далі йшли Я. Куронь (9,22 %), Я. Ольшевський (6,86 %), В. Павляк (4,31 %) та ін [11].
У другий тур вийшли А. Кваснєвський та Л. Валенса. Серед електорату першого найвагомішу роль відіграли пенсіонери (33,7%) і безробітні (38,1 %); а у його конкурента – підприємці (38,7 %) і пенсіонери (39,7 %), в той час як підтримка робітників і селян в обох була майже однаковою [4, с. 681].
У ході наступної передвиборчої боротьби, щоб не допустити обрання основного опонента правиці, частина діячів політичних партій, що вийшли із складу «Солідарності» та інших примикаючих утворень, запропонували своїм потенційним виборцям підтримати кандидатуру Л. Валенси.
Напередодні другого туру волевиявлення (19 листопада) політична атмосфера в країні була надзвичайно напруженою. Оскільки, програмні ідеї А. Кваснєвського та Л. Валенси були майже однакові та зводилися до необхідності здійснення економічних реформ, наступного продовження і закріплення демократії в країні, вступу Польщі в НАТО і ЄС та хороших відносини з Росією [6, с. 51], обидва претенденти та їхні штаби для розширення виборчої аудиторії й дискредитації суперника в очах польського суспільства вдалися до взаємних звинувачень в обмані та шахрайстві. Проти кандидатури Л. Валенси промовисто говорили помилки його періоду президентства, а також сумнівні звинувачення у несплаті ним податку з премії 1 млн. доларів, яку той одержав від американської кінокомпанії «Ворнер бразерс» в 1989 р. [4, с. 681]. Окрім зв’язку А. Кваснєвського з епохою Польської Народної Республіки, на що найбільше звертали увагу виборців праві сили, стали відомі й окремі «непотрібні» моменти його біографії, зокрема щодо наявності в лідера СЛД вищої освіти [2, с. 435]. Проте такі та інші схожі звинувачення були для громадян Польщі вже традиційними та не сприймалися як вирішальний аргумент при визначенні своєї позиції.
Протягом 9-12 листопада відбувалося опитування громадян Польщі щодо підтримки ними того чи іншого кандидата. Як це не дивно звучить, але більшість анкетованих була просто переконана (55 %), що виграє вибори саме Л. Валенса. В той же час, лише 24 % опитаних вірило в перемогу А. Кваснєвського. Разом з тим, залишався аж 21 % можливих виборців, які ще не вирішили, за кого віддадуть свій голос [1, с. 324]. Саме у здобутті прихильності останніх й лежав ключ до перемоги лідера коаліційної лівиці, а найкращим способом звернути на себе увагу виборців, які ще не визначилися із своїм вибором, були б телевізійні дебати між кандидатами. Чудово це розуміючи, ще 5 листопада А. Кваснєвський запропонував своєму конкуренту у другому турі взяти участь в привселюдних дискусіях, які мали б відбутися 12 та 15 листопада.
Дебати по телебаченню викликали неабияку цікавість суспільства – їх дивилися аж 72% поляків [5, с. 42]. Перед початком діалогу лідер СЛД вручив представнику правих сил свою декларацію з наступним проханням: «я є чесний чоловік і апелюю до Президента, щоб чинив так, як і я» [1, с. 325]. У ході дебатів А. Кваснєвський позиціонував себе як поміркований демократ та прихильник національної згоди й порозуміння. Повною протилежністю останнього був його опонент на цих виборах – Л. Валенса. Єдиний представник солідаристських сил, як вважав він та його однодумці, обрав агресивний стиль поведінки, який проявлявся у постійних звинуваченнях опонента в комуністичному минулому. Дана тактика його поведінки мала дві цілі: з однієї сторони, антикомуністична риторика повинна була б «переманити» на власну сторону частину електорату А. Ольшевського, а з іншої – вивести А. Кваснєвського з рівноваги. Проте жодної з поставлених цілей не вдалося зреалізувати. Виконання першого завдання стало неможливим, оскільки потенційні виборці даного політика мали дуже багато претензій до політики Л. Валенса, яку він здійснював протягом періоду каденції на найвищій посаді в державі. Разом з тим, своїми діями колишньому опозиціонеру не вдалося спровокувати на певні нерозважливі вчинки власне й свого конкурента. Спокійні й толерантні відповіді лідера СЛД вивели з рівноваги чинного Президента, який відмовився подати своєму візаві руку, коли той залишав студію після других «Президентських дебатів», заявивши при цьому: «Я можу подати вам ногу» [10, с. 7]. Даний вчинок став одним з найвагоміших прорахунків чинного глави держави. Реакція суспільства не забарилася. Наступні соціологічні опитування показали, що 76% тих, хто дивився теледебати, визнали перевагу кандидата від лівих і вирішили голосувати за нього [4, с. 981]. Зміна в суспільстві щодо ставлення до кандидатури Л. Валенси була викликана також й чисто особистими аспектами останнього. Підтвердженням такого факту є теза із статті А. Кублік, основна думка якої зводиться до наступного: «…хай собі Л. Валенса діє, але не так, щоб люди, для котрих він є героєм, почувалися несвійсько, коли він не подає руку своєму опоненту…» [10, с. 7].
У другому турі виборів Президента РП, при явці до урн 68,2 % від загальної кількості виборців, прихильників А. Кваснєвського виявилося більше тільки на 3,44 %, ніж у Л. Валенси (48,28 %) [11]. Але й така незначна перевага дозволила йому, набравши необхідну згідно букві закону кількість голосів, вперше у своїй політичній кар’єрі посісти найвищу посаду в Польщі. 23 грудня 1995 р. під час засідання Національних Зборів новий Президент присягнув на відність Республіки Польща.
Такі результати виборів виявилися неприємною несподіванкою для партій правого спрямування. Адже Польща, будучи країною-«криголамом» соціалістичної світової системи [5, с. 42], яка стільки років вела боротьбу проти комунізму, потрапила до рук політика, піднесення якого розпочиналося саме в комуністичному таборі. Проте, в даному випадку також можна погодитися з думкою Н. Дейвіса, який вважає, що саме такий вердикт поляків виявився досить правильним та легітимним згідно рішення Верховного Суду Польщі. Спричинився до настання даної ситуації, в першу чергу, ніхто інший, як сам Л. Валенса, який «…не дорівнявся до народних сподівань, …не опанував мистецтва обіймати високі посади, п’ять років виконуючи президентські функції не прогнозовано, свавільно, а інколи й дріб’язково» [3, с. 957].
Успіх А. Кваснєвського став символом приходу до влади нової еліти та настання зовсім іншої, відмінної від попередньої, епохи змін, реформ та наступного розвитку демократії в державі. Свідченнням останнього є, зокрема, надання можливості великій кількості бажаючих посісти крісло Президента шляхом висунення власної кандидатури, а також поступове збільшення ролі телебачення у виборчому процесі.
Успіхом та своєрідною демонстрацією еволюції демократії в країні була, без сумніву, також й активна участь у виборах громадян Польщі (у першому турі – 64,7 %, в другому – 68,2 %) [7, с. 53]. Останні результати явки до виборчих урн стали можливими завдяки хоча й незначній, але досить чітко вираженій зацікавленості суспільством даними виборами (66 %); переконанню польських виборців в надзвичайно важливому значенні виборів 1995 р. для країни загалом (91 %) й для себе особисто (75 %); бажанню прихильників усіх політичних поглядів виконати свій конституційний обов’язок (85 %), а також вплинути на долю країни (85 %) через можливість обрання саме свого кандидата (94 %) [8].
Поруч із наведеними позитивними моментами, президентська кампанія 1995 р. мала й свої «негативні», притаманні розвинутій у правовому, демократичному та загальнолюдському вимірах держави, фактори. До останніх потрібно зарахувати, зокрема, використання, як на нашу думку, негідних для особи справжнього політика засобів ведення передвиборчої кампанії (взаємні звинувачення, копирсання у помилках минулого, особиста неповага та ін.). До числа недоліків також слід віднести також і ту незначну перевагу, яку над своїм опонентом здобув А. Кваснєвський, що справедливо вважалося в той час «поділом Польщі навпіл» [1, с. 329].
Разом з тим, результати президентських виборів 1995 р., ставши досить важливою віхою на шляху зміцнення та поширення позицій соціал-демократії в Польщі, одночасно продемонстрували настрої поляків, розчарованих у політичних та моральних якостях колишньої антикомуністичної опозиції.
Незважаючи на вище сказане, вибори Президента Польщі у листопаді 1995 р. відбулися та вже стали невід’ємною частинкою історії країни. Після інаугурації нового державного лідера поляки знову повернулися до своєї буденної діяльності, проте вже не перенасиченої різними політичними гаслами та інтригами. Суспільно-політична ситуація в країні нормалізувалася. Новообраний ж гарант Конституції, врахувавши всі позитивні та негативні моменти власної виборчої кампанії та окремі аспекти діяльності своїх попередників, приступив до виконання своїх прямих конституційних обов’язків.
Список використаних джерел
1. Dudek A. Historia polityczna Polski (1989-2005) / A. Dudek. – Kraków : Wydawnictwo ARCANA, 2007. – 535 s. 2. Roszkowski W. Historia Polski (1914-2001) / W. Roszkowski. – Warszawa, 2003. – 496 s. 3. Дейвіс Н. Боже ігрище: історія Польщі / Норман Дейвіс ; [пер. з англ. П. Таращук]. – К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2008. – 1080 с. 4. Зашкільняк Л. О. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів / Л. О. Зашкільняк, М. Г. Крикун. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. – 752 с. 5. Поліщук І. Нелегкий польський шлях / І. Поліщук // Політика і час. – 2006. – № 6. – С. 37–48. 6. Бухарин Н. И. Польша: десять лет по пути реформ / Н. И. Бухарин, И. С. Синицина, Н. А. Чудакова // Новая и новейшая история. – 2000. – № 4. – С. 38–57. 7. Майорова О. Н. Эволюция партийной системы в постсоциалистической Польше / О. Н. Майорова // Славяноведение. – 2004. – № 3. – С. 47–58. 8. Zainteresowanie wyborami a poziom poparcia dla kandydatów w wyborach prezydenckich. – Warszawa : Centrum Badanіa Opіnіa Społecznej, wrzesień 2000. – Режим доступу: http://www.cbos.pl/SPISKOM.POL/2000/K_131_00.PDF 9. Ustawa z dnia 27 września 1990 r. o wyborze Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 1990, nr. 67, poz. 398. – Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19900670398 10. Шиманський О. Легенда, яку ніхто не хоче / О. Шиманський // «Україна молода». – 1999. – 22 вересня. – С. 7. 11. Summary of the 19 November 1995 Polish presidential election results. – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Polish_presidential_election,_1995
Presidential election in Republic Poland of 1995: political and public aspects
In the article is analysed political situation in Poland during election of President in 1995 and outlined the proper public reaction on the event of this presidential hustings
Key words: Poland, President, election, electorate
Олег Билянский
Президентские выборы в Республике Польша 1995 г.: политический и общественный аспекты
В статье проанализирована политическая ситуация в Польше во время выборов Президента в 1995 г. и очерченно соответствующую общественную реакцию на событии данной президентской избирательной кампании
Ключевые слова: Польша, Президент, выборы, электорат