Ви мабуть вважаєте, що відповідь на це питання досить очевидна… Зізнайтесь, що багато із Вас одразу хотіли відреагувати таким чином: «Так ми всі про це знаємо!». У свою чергу хочу дати Вам аж два питання: «Чи Ви абсолютно впевнені у цьому?» і «Чи вважаєте Ви, що словосполучення «розв’язати війну» і «почати війну» змістовно не є тотожні одне одному?». Перед тим, як перейти до розгляду проблеми по суті, вважаю за потрібне наголосити, що об’єктивне розуміння історичної реальності можливе тільки у випадку комплексного аналізу її змісту. Тобто будь-яку історичну подію слід розглядати як доконаний елемент певної «тематично-змістовної» системи подій, які відбулися упродовж визначеного часового проміжку. Без застосування такого підходу, на мою думку, будь-які спроби зрозуміти обрану для дослідження історичну кон’юнктуру приречені на наукову поразку або ж несвідомий симбіоз з «масовою історичною культурою».
Сьогодні, коли після закінчення Другої світової війни минуло вже майже 75 років, «самовпевнені» держави світу все ще продовжують спекулювати на цій тематиці. А особливо непокоїть те, що навіть громадяни окремих країн (зокрема України) не можуть сформувати єдиного історичного бачення подій 1939–1945 років. Основна причина такого явища – це людська необізнаність. Цим вдало користуються політики та громадські діячі, які, послуговуючись принципом «розділяй і володарюй», при цьому маніпулюють свідомістю українців. Дуже прикро, що на початку ХХІ ст. наша так звана «політична еліта» й досі послуговується вкрай примітивними методами у боротьбі за владу. Та ще більше гнітить те, що ми це дозволяємо робити з нами.
А тепер пропоную Вашій увазі важливі історичні факти, які заповнять частину білих плям у Ваших знаннях про переддень Другої світової війни:
- після Першої світової війни країни, які виграли війну (США, Велика Британія, Франція, Японія, Італія…), змусили Німеччину 28 червня 1919 р. підписати мирний Версальський договір, основні умови якого (військові обмеження, великі репараційні зобов’язання…) обумовили (причина – національне приниження) радикалізацію німецького суспільства та появу в його середовищі нової ідеології – націонал-соціалізму, яка згодом добровільно-примусово об’єднає німців навколо однієї мети – здобути собі місце під Сонцем з допомогою війни з провідними країнами світу;
- міжнародна організація Ліга Націй, яка була утворена в ході Версальсько-Вашингтонських конференцій після Першої світової війни (згідно рекомендацій «14 пунктів» президента США В. Вільсона), не спромоглася виконати своєї основної мети – сприяти розвитку співробітництва між країнами та гарантувати безпеку післявоєнного світу (причини: членом Ліги так і не стали США; протиріччя між членами організації; відсутність військових сил; вихід зі структур організації Німеччини, Японії і СРСР);
- відсутність гарантій збереження Версальсько-Вашингтонської системи договорів (нові політичні лідери США, Великої Британії і Франції відмежувалися від закладеної їхніми попередниками несправедливості у повоєнних домовленостях; США не ратифікували Версальський договір (згодом уклали окремий договір з Німеччиною) та анулювали франко-американський договір про взаємодопомогу; Велика Британія анулювала англо-французький договір; Франція підписала воєнну конвенцію з Польщею й організувала Малу Антанту з Чехословаччиною, Румунією і Югославією);
- з ініціативи США (причина: геополітична гра, яка була спрямована на збереження та розвиток Німеччини – економічного конкурента Франції і Великої Британії в Європі), для стабілізації фінансової системи Німеччини, були прийняті плани «Дауеса» (1924 р.) і «Юнга» (1929 р.): надання міжнародної позики Німеччині у розмірі 800 млн марок, зміна порядку (термін виплат збільшили із 42 до 55 років) та скорочення загальної суми репараційних платежів із 132 до 113,9 млрд марок, ліквідація міжнародного контролю над фінансами Німеччини;
- 1931 р., згідно мораторію президента США Г. Гувера (офіційна причина: подолати економічну кризу), Німеччина припинила виплати по репараційних зобов’язаннях;
- відповідно до рішень Лозаннської конференції 1932 р., укладених з відома провідних країн світу, з Німеччини фактично припинили стягувати репарації (до цього часу Німеччина виплатила репарацій на суму 21 млрд 807 млн марок золотом, натомість отримала 39 млрд марок міжнародних кредитів, які А. Гітлер не збирався повертати;
- самоізоляція США у 1930-х – на початку 1940-х років від міжнародної політики (причини: боротьба з економічною кризою та її наслідками, географічна окремішність-віддаленість від Євразійського континенту, позитивні геополітичні наслідки для США від ймовірного військового конфлікту в Європі);
- політика Великої Британії і Франції (а отже і Ліги Націй) по умиротворенню німецької агресії в Європі («аншлюс» Австрії 1938 р., Мюнхенська угода 1938 р. (з «дозволу» Великої Британії і Франції Судетську область Чехословаччини передано Німеччині), загарбання Мемеля і ліквідація Чехословаччини 1939 р.), італійської в Африці і Європі (захоплення Ефіопії та Албанії у 1935-1936 рр. і 1939 р. відповідно) та японської в Азії (окупація частини території Китаю у 1931 р. і 1937-1939 рр.) у 1930-х роках (причини політики: економічна криза та боротьба з її наслідками, економіки цих країн не були готові до чергової війни, англійське і французьке суспільства виступали проти розв’язання відкритого конфлікту з країнами-агресорами, самоізоляція США);
- дипломатична ізоляція більшовицької Росії (з 30 грудня 1922 р. – СРСР) після Першої світової війни (представників Росії не запросили на підписання Версальського договору з Німеччиною; не надали права володіти колоніальними територіями (згідно поділу Мандатної системи Ліги Націй) і сферами впливу в Тихому океані (згідно пунктів «Договору чотирьох»), та мати військовий флот (згідно пунктів «Договору п’яти»));
- у другій половині 1930-х років, через несправедливий повоєнний устрій та міжнародну ізоляцію, відбулося військово-економічне зближення двох країн-ізгоїв – Німеччини та Радянського Союзу (упродовж 1939–1941 рр. між обома країнами було підписано кілька угод, одна з яких – Пакт Ріббентропа-Молотова – фактично розв’язала руки А. Гітлеру (тепер Німеччині не загрожувала війна одночасно на два фронти: проти Франції-Англії і СРСР); відповідно до умов комерційної угоди (10 січня 1941 р.) Радянський Союз до серпня 1942 р. зобов’язувався поставити Німеччині близько 2,5 млн т зернових вантажів і 1 млн т нафти, велику кількість кольорових і дорогоцінних металів; з серпня 1939 р. і по 22 червня 1941 р. радянський експорт становив 50-70 % від суми загального імпорту Німеччини; з-поміж стратегічних пунктів німецького імпорту з СРСР слід виділити наступні: 90 % радянського експорту деревини, ¾ нафти і зерна, ⅔ бавовни; жито, ячмінь і овес (100 % від потреби Німеччини в загальному обсязі імпорту); каучук (76 %); хром, марганець і платина (70 %).
А тепер, після короткого екскурсу в перипетії (зокрема міжнародні відносини) всесвітньої історії міжвоєнного періоду та перших років Другої світової війни, самі собі дайте відповідь на питання: «Чи змінилася Ваша думка про те, хто винен у розв’язанні Другої світової війни?».
Список використаних джерел:
1. Гісем О. Всесвітня історія. 10-11 класи : Наочний довідник [Текст] / О. Гісем, О. Мартинюк. – Київ ; Харків : Веста, 2007. – 160 с.
2. Нацистсько–радянські економічні відносини (1934–41) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL : https://uk.wikipedia.org/wiki/Нацистсько–радянські_економічні_ відносини_(1934–41). – Назва з екрану.